Подаруй мені ще кілька хвилин цього чудового дня. Він ніколи не буде таким завтра, навіть якщо це завтра буде ще прекраснішим.

— Віддати тобі кохання?
- Віддай.
- Вона  в бруді.
— Віддай у багнюці.
— Я хочу погадати...
— Гадай.
— Ще хочу спитати...
— Запитай.
— Допустимо, постукаю...
— Впущу.
— Допустимо, покличу...
— Піду.
— А якщо там біда?
- У біду.
— А як обману?
- Пробач.
—«Співай!» — накажу тобі...
— Заспіваю.
—«Закрий для друга двері!»...
— Запру.
— Скажу тобі:«Убий!»...
— Вб'ю.
— А якщо захлинусь?
- Врятую.
- А якщо буде біль?
- Стерплю.
— А як вузол?
- Розрубаю.
— А як сто?
- І сто вузлів!
— КОХАННЯ тобі віддати?
- Кохання.
- Не буде цього!
- За що?
— За те, що не люблю рабів...

Легенди, як і магічні трюки, виникають тому, що дійсність не відповідає нашим мріям.

Проробивши пролом у затишшя,
Весна йде в багнети,
І висунули дахи
Зі снігу мови.
Голодна до бійки,
Оскалилась весна.
Як з язика собаки,
стікає з дахів слина.

На відміну від хороших вин, хороші книги не старіють. Чекають та чекають на нас на поличках. Старіємо – ми.

Докорів не боюся, не спорожніла кишеня,
Але все ж таки геть вино і в бік склянку.
Я пив завжди вино - шукав насолоди серцю,
Навіщо мені пити тепер, коли тобою п'яний!

На вправних танцюристів дивишся з тим самим почуттям, що й на поліно, що горить: вогонь танцює, танцюрист палає. Рух схожі: вони стихійні, але гармонійні. Це битва без переможця між Діонісом і Аполлоном, в якій безперервно змінюють одна одну небезпеку і майстерність, божевілля та розум, бажання та насичення.

Груди стискаючи,
ногою відкинула покрив
заповітної таємниці -
о, як же густо-багряня
та потаємна квітка!

Життя не в тому, щоб жити, а щоб відчувати, що живеш.

Не ви, а я люблю! Не ви — а я багата...
Для вас, як і раніше, залишилося все,
А для мене — весь світ став сповнений аромату,
Заспіло все і зацвіло...
У мою завжди нахмурену душу
Вірвалось життя, пестившись і дражнячи,
І золотом променів своїх вогнистих Забризкала
мене...
І якби я вам розповіла,
Яка там весна,
Я знаю, вам би сумно стало
І шкода себе...
Але я не розповім! Мені соромно перед вами,
Що жити так добре...
Що ви мені стільки щастя дали,
Не розділивши його...
Мені сховатися хочеться від вас сяйво світла,
Мені хочетьсяочі закрити,
І я не знаю, що вам дати за це
І як мені вам дякувати...