— Місяць це жінка. Це правда. Але цій жінці не можна вірити. Вона хитра. Вона зводить чоловіків з розуму. Вона обіцяє їм любов і прихильність, але потім забуває про це, обманює їх, зраджує їм і йде з кимось іншим. Розумієш, що я думаю? — Ти думаєш, що мені не можна вірити. Що мої обіцянки нічого не варті. Що я буду мінливий, як Місяць. — На мій досвід, таке трапляється. - Але якщо ти вб'єш мене зараз, ти відмовиш собі в задоволенні довести свою правоту. — Хеахмунде, я не хочу виявитися правим. Я хочу вірити тобі. Хочу вірити, що у цьому світі є той, хто ніколи не бреше, не зраджує і не хитрує. Той, хто завжди благородний. — Це я, Іваре. Ти можеш мені вірити. - Побачимо.
Обійми мене міцніше, кохана, обійми мене, тому що іноді мені робиться страшно від повноти почуттів, настільки вони для мене знову; можна подумати, що вантаж важчий за сам корабль і тепер їх зносить у відкрите море. Безглуздий це страх і взагалі ніякий це не страх, просто кохання накопичилося стільки, що вечорами від неї майже зовсім темніє в очах і все довкола затягується тінями - ось скільки в мені схиляння!