У цьому березневому сні вони вже не блукали по лабіринтах свідомості та яви, тримаючись за руки, наче школярі. Вони йшли цілеспрямовано до кохання дорослих людей. І опинилися вночі одні у Віллерівських підвалах. Вона перша поцілувала Суботу, і тут затремтіли лікарняні перекриття. Оголився кістяк викинутого на берег відсіку Ноєва Ковчега, і чоловік і жінка стали відкритими для погляду Бога Любові. Навколо них утворилася веселка. Закружляли метелики, які з'являються лише навесні. Розквітла верба. Лікарняний запах залишив покої, де лежали в костюмах Адама та Єви чоловік та жінка. І він увійшов до неї, як входить вогонь у полум'я для того, щоб повніше пізнати подібне до подібних. І він любив її, і вона плакала від щастя. Блудниця Раав і праведна Рут, втілений березень і символ жіночого початку. Вона плакала і навколо йшов дощ, вона сміялася, і знову спалахувала веселка і виглядало сонце. Ось вона думка, яку має породити Субота: ця думка – щастя! І це щастя має чекати будь—кого, хто зважиться з ним на втечу. І не було в цьому сні повчально—ялейного голосу Віллера:«Куди ж ви, діти мої, біжіть від свого порятунку? Вам не належить любити за інструкцією». Цей сон був таким довгим, яскравим, щасливим, що вибивався своєю виразністю з породи схожих апельсиново—помаранчевих снів. Вранці Субота прокинувся щасливим. Гримів візок з ліками, хворі зранку човночили Бульваром Мрій. Все було як завжди, та все ж щось змінилося. Ранок був інший. Сонячні промені, що розбили пропахле карболкою замкнутий простір першого буйного, шепотіли про щастя. Вони були вільні в собі; опиняючись усередині ґрат, залишалися зовні на волі. Вони нагадали Суботі, яка має бути думка: свобода і щастя могли б стати світлом для інших, теплом і радістю для оточуючих, невловимою для темряви та запахів відсіку Ноєва Ковчега, що гниє на дні. Думка світла і вільна у своєму щастя.
Люди звикають до певних речей, прив'язуються до них, як до домашніх вихованців, люблять їх не тільки за зручність використання, але часом і за те, що дана річ стала свідком тієї чи іншої радісної події або, навпаки, важкого періоду в їхньому житті, На щастя благополучно завершився.
Жінка для чоловіка і є та сама річка, куди він увесь час норовить пірнути, щоб скупатися у вологому вирі очей, витертися насухо шовком волосся, сісти до багаття її серця, відчувши хвилюючий аромат шкіри, випити одним ковтком її губи, з'їсти з апетитом усі її час, потім залягти в душу і заснути. Спати доти, доки його не почне будити якийсь мужик зі словами:«Вставай, ти проспав своє щастя, тепер це моя річка».
Вона була моїм сліпим поворотом, моїм таємничим пагорбом, і, схоже, мені так і не судилося позбутися побоювання, що одного прекрасного дня я не зможу уникнути зіткнення і розіб'юся вщент. Але коли вона була близько, коли я міг торкнутися її, поцілувати, вислухати всі її божевільні теорії про невинність і кохання, я відчував найчистішу ейфорію, неповторне поєднання спокою, захоплення та бажання. Ці секунди я зовсім забував про те, що можу розбитися.
І ще — якщо ти поет, дивися найчастіше на нічні зірки. Якщо ти не поет, все одно виходь на балкон і дивися. Може, колись помітиш, як одна із зірочок тобі підморгнула. І запросила у політ. Тут можуть відкритися справжні моменти життя. Не пропусти миті. А якщо в тебе немає балкона, і ти не поет, і твоя голова рідко повертається до зірок, тоді йди й дивися собі під ноги — і там можна побачити у калюжі відбиту зірку. Ану, як підморгне?
І кожна думка була його думка, і кожне почуття його почуття. Я тоді ще не знала, що це кохання, я думала, що це так завжди може бути, що так задарма дається це почуття.
Світ був простий – зірки у темряві. Чи був це 1947 до нашої ери або нашої ери, раптово втратило всяке значення. Ми жили, і це ми відчували з усією гостротою. Ми розуміли, що життя було сповнене людей і до настання століття техніки — мабуть, у багатьох відношеннях повніше і багатше, ніж життя сучасної людини. Час та еволюція в ці миті переставали існувати. Все, що в житті людини було реальним і мало значення, сьогодні залишалося таким самим, яким воно було колись і буде завжди. Ми розчинялися в абсолютному загальному мірилі історії: нескінченна безпросвітна темрява під риєм зірок.
Тобі потрібен той, хто допоможе тобі здійснити твої мрії і зможе позбавити тебе твоїх страхів. Той, хто поважатиме тебе, любитиме тебе як ти є, особливо твої слабкості. Поруч із тобою має бути той, хто зробить тебе щасливою, по—справжньому щасливою, яка себе не пам'ятає від щастя.