Сьогодні йдуть без кінця
Ті самі хмари — гряда за грядою.
Твій слід під дощем біля ґанку
Розплився, налився водою.
І мені боляче дивитись одному
У надвечірню сіру темряву. Мені крикнути хотілося слідом:
«Воротись, я зродився з тобою!»
Але для жінки минулого немає:
Розлюбила – і став їй чужою.
Що ж! Камін затоплю, питиму...
Добре б собаку купити.
Звідки я могла знати, що моє серце, яке зупинилося заради помсти, заново заб'ється заради кохання?
Займалася зоря, величезний апельсин ранкового сонця піднімався в обрамленні підфарбованих червоних хмар. Побачивши такого неба навіть найпрозаїчніший зануда раптом відкриває поховану в надрах душі потребу малювати олією.
Чи знаєш ти, що океан — величезна сніжинка, найбільша сніжинка на світі? Вічно в русі, тисячі фарб і форм і ніколи не повторюється.
Сходить з неба вітру.
І крутить вітер землею.
Вода тече струменями
То з сонцем, то з місяцем
Мчать коні вгору і вниз.
І зіркам нема числа.
Стає нічим надмірність тепла.
Де будинок, там був прибій,
де гради, були бори,
Дол, де зараз пагорби, поля, де були гори.
У всіх своя доля у своєму часі!
І лише непостійність у ньому.
Будь-яка держава жива лише доти, доки хоч для когось із її захисників існує поняття«борг».
Там, де є кохання, немає темряви.
Він згадав знаменитий міф із Платонова«Миру»: люди спочатку були андрогінами, і Бог розділив їх на дві половинки, які з того часу блукають світом і шукають один одного. Кохання – це мрія знайти загублену половину нас самих.
Це боляче не мені, це боляче словам у тому листі, що тобі не відправив.
Так, він був по-своєму чесний. Але чи не полягає чесність у тому, чи не в тому єдино мислима чесність у нашому плутаному житті, щоб любити досить сильно, дати іншому щастя. Навіть відмовившись, якщо треба, від своїх заповітних теорій.