Гаррі, уявіть собі дівчину років сімнадцяти, з ніжним, як квітка, обличчям, з голівкою гречанки, обвитої темними косами. Очі – сині озера пристрасті, губи – пелюстки троянд.
Краса – не потреба, а екстаз. Це не образ, що вам хотілося б бачити, і не пісня, що вам хотілося б чути, але образ, який ви бачите, навіть якщо зімкнете очі, і пісня, яку ви чуєте, навіть якщо закриєте вуха.
Сьогодні я бачив гігантську бруківку серед хмар, викладену з сірого каміння і величиною, що перевершує поле. Ніхто не відвідує її. Тільки чапля... Сьогодні я бачив дерево, що росте з високої стіни, і людей, що ходили високо над землею. Сьогодні я бачив поета, що дивився у вузьке віконце. Але кам'яне поле, загублене в хмарах, найбільше сподобалося мені. Там ніколи й ніхто не буває. Хороше місце, щоб грати і мріяти про різне. Я бачив сьогодні коня, що плавав на верхівці вежі: мільйон веж я бачив сьогодні. Я бачив хмари в найглухішу годину ночі. Я мерз. Я був холодніший за лід. Мені не було чого їсти. Я не міг заснути. — Він зігнув губи, намагаючись посміхнутися. — А ви облили мене зеленим брудом.
Йому було все одно, красива чи ні під кров'ю і всім іншим поранена дівчина. Він сам був не красень, і йому здавалося неправильним судити інших за стандартами, яким не відповідав. З народження у нього було слабке серце, що, напевно, пояснювало, чому він завжди сподівався, що будь-яка поранена пташка вважатиме його рятівником і любитиме відповідно. Вилікувати серце власними силами він не сподівався, а в такому місті, як Елквуд, де жили суворі працьовиті люди, це означало, що його шанси померти молодим вище за середні. Він не боявся вмерти. Він боявся померти на самоті.