О! тільки вислухай, благаю, -
Я раб твій, - я тебе люблю!
Тільки-но я тебе побачив -
І таємно раптом зненавидів
Безсмертя і владу мою.
Я позаздрив мимоволі
Неповній радості земній;
Не жити, як ти, мені стало боляче,
І страшно - по-різному жити з тобою.
У безкровному серці промінь несподіваний
Знову затеплився живіше,
І смуток на дні старовинної рани
заворушився, як змій.
Що без тебе мені ця вічність?
Моїх володінь нескінченність?
Порожні звучні слова,
Великий храм – без божества!

Так, я читала, що існує талант любити. Він нікуди не подіється: якщо покохала раз, значить, зможеш покохати і двічі.

Я вже відмовився від тебе. Іноді кохання йде. Моя пішла.

Коли Алексіс тільки народилася, вони дали мені цього маленького, закутаного в пелюшки чоловічка. І вона просто... дивилася на мене. І тоді я подивився на неї, це почуття пронизало мене, ніби в мене потрапила блискавка. Це було кохання. Миттєве, незрозуміле кохання, яке ти відчуваєш тільки по відношенню до своєї дитини. Тоді я зрозумів. Я зрозумів, що моє життя змінилося назавжди.

Кохання як видовище - це було щось добре знайоме їй; але про кохання як про душевне переживання вона  не мала жодного уявлення.

Де б не був один із нас — інший завжди поряд.

Жінки, які люблять, занадто багато страждають.

Кохання спалахує, живе, а потім...
А потім колишні закохані починають шукати приводи для розлучення. Нездатні любити, вони шукають спосіб розчаруватися один в одному.
Замість те щоб говорити від серця до серця, про головне - про кохання, вони шукають приводу ненавидіти.

Вона глянула на мене, посміхаючись.
Вона  майже ніколи не відповідала, коли я говорив щось таке.
Втім, я і не розраховував на визнання у відповідь.
Мені б це було навіть неприємно.
Мені здавалося, що жінка не повинна говорити чоловікові, що любить його.
Про це нехай кажуть її сяючі, щасливі очі. Вони промовистіші за всякі слова...

Не раз бувало, що якийсь засліплений пастушок помилково приймав бездушність за скромність, тупість за дівочу стриманість, цілковиту порожнечу за милу сором'язливість, — одним словом, гуска — за лебедя! Можливо, і яка-небудь мила читачка наряджає осла на всю пишність і блиск своєї уяви, захоплюючись його тупістю, як мужньою простотою, схиляючись перед його себелюбством, як перед мужньою гордістю, вбачаючи в його дурості величну важливість ; словом, обходячись з ним так, як фея Титанія з якимсь афінським ткачем. Мені здається, я бачив не раз, як розігруються подібні«комедії помилок».