У природі протилежні причини часто роблять однакові дії: кінь і падає на ноги від застою і від зайвої їзди.

Ваш син  упав із коня, і зламав собі хвіст... А був би п'яним, відбувся б легким переляком!

Болівар не витримає двох.

- Він чемпіон.
— На подвір'ї через нього страшний сморід.
- Це не Каштан, це Бруклін.
- Так? Зараз я бачу, як чемпіон відкладає величезну купу Брукліна.

Небезпечно з обох боків і підступно посередині.

Він був старий, вони були молоді; він був худий, вони були ситі; він був нудний, вони були веселі. Отже, він був зовсім чужий, сторонній, зовсім інша істота, і не можна було його шкодувати. Коні жалкують тільки самих себе і зрідка тільки тих, у кого вони себе легко можуть уявити.

Витончені та таємничі, віддані та надійні, розумні та добрі. І якщо людина – вінець природи, то кінь, безумовно, його шедевр. Вони випромінюють тепло, енергію, мають цілий спектр почуттів: радість, страх, цікавість. І, як людина, мають свою індивідуальність. Адже з давніх-давен кінь — вірний і незамінний супутник людини.

Машини не коні – у них немає  серця, з ними не поговориш.

- Як справи з кіньми, Зять?
— Краще, ніж із людьми, як би дивно це не звучало.

– Це Плотва? Але Плотва ж була гнідою, а ця каштанова.
– Усі мої коні звуться Плотвами. Ти чудово знаєш і перестань балакати.