Російські люди, які читають багато, перебувають у активному пошуку живого Бога. Для мене це безперечно.

Культура — це кількість прочитаних книжок, а кількість понятих.

Книги мають писати письменники, мислителі чи пліткарі.

Ви знаєте, як пахнуть нові книжки? Палітурка, папір, шрифт? Це як свіжий хліб для голодного.

— Людина, яка не може написати розповідь про кохання, ні на що не придатна.
— А скільки ти написала?
— Я не вважаю себе за письменника.

Я навіть помилки виправляв лише з відома автора. Не говорячи про пунктуацію. Пунктуацію кожен автор винаходить самостійно.
Я думаю, тітка була добрим редактором. Точніше, доброю людиною, доброзичливою і розумною.
Особисто я добрих редакторів не зустрічав. Хоча серед них було багато чудових людей.
Хорошого редактора я зустрів лише одного разу. Здається, на Ленфільмі. Це була якась Хеллі Руммо. Вона  була естонкою і ледь говорила російською. Слабке знання мови надавало її висловлюванням особливої ​​чіткості. Вона  казала:
- Сценарій добрий. Значить, його не приймуть...

До семирічного віку, поки я жила в Москві, мені вселяли, що книги, наука, вченість - це добре. Тому, коли я переїхала в Америку, я була дуже здивована, дізнавшись, що книги — це зайве, сумнівне, мало не ганебне.

У будь-якій справі краще небагато, але хорошого, ніж багато, але поганого. Так само й у книгах.

Хороша книга не дарує тобі одкровення, хороша книга зміцнює тебе у твоїх самостійних припущеннях. Вона  звертається не до жадоби інформації, а до твоїх страхів - дає зрозуміти, що ти не один, є ще хтось, кого мучать ті ж питання, що й тебе.

Ті з нас, хто справді знають Пушкіна, поклоняються йому з рідкісною палкістю та щирістю; і так радісно усвідомлювати, що плоди його існування і сьогодні сповнюють душу.