— Мені хочеться знати, чи незабаром жінка забуває пристрасно кохану людину: другого дня після розлуки з нею, через тиждень чи через місяць... чи мав право Гамлет сказати матері, що вона«черевиків ще не зносила» і так далі.
— На ваше запитання я вам не відповім, Сергію Сергійовичу; можете думати про мене, що ви хочете.
— Про вас я завжди думатиму з повагою; але жінки взагалі, після вашого вчинку, багато втрачають в моїх очах.
- Та який мій вчинок? Ви нічого не знаєте.
— Ці«лагідні, ніжні погляди», цей солодкий любовний шепіт, - коли кожне слово чергується з глибоким зітханням, - ці клятви... І все це через місяць повторюється іншому, як вивчений урок. О, жінки!
- Що "жінки"?
— Нічого вам ім'я!
— Ах, як ви можете так ображати мене? Хіба ви знаєте, що я після вас покохала когось? Ви впевнені у цьому?
— Я не певен, але гадаю.
— Щоб так жорстоко дорікати, треба знати, а не думати.

... Ми вносимо в доросле життя звички своєї сім'ї і часто таким чином проблеми нерозуміння, докорів, та й силового вирішення суперечок перетікають із сім'ї в сім'ю.

— Ти кривоногий дурень. Ти потрібний нам не менше, ніж потрібний був нашому батькові, а сам вирішив утекти.
- Встань і скажи мені це в обличчя.

«Дорога Грейс, я пишу цей лист із важким серцем. Я точно знаю, що ти зробила і з ким це ти зробила. Нічого цього не буде згадано у звіті, проте ти повинна знати, я в курсі, що ти віддалася людині, яка є нашим заклятим ворогом. Це не просто зрада, це огидний вчинок, твій батько соромився б тебе. Щодо мене — я спустошений. Ти зрадила кожен принцип та поняття честі, дані тобі від народження та в ім'я  чого?»
- Кохання...