Зазвичай я люблю тинятися навмання в незнайомому місті і впевнена, що це найкращий спосіб дізнатися його.

Поки Тіффані була маленька, їй читала мама, потім дівчинка стала читати сама. У кожній казці обов'язково була відьма. Стара зла відьма.
І Тіффані задумалася: де докази?
Ніде не говорилося, чому відьма зла. Якщо ти стара, живеш одна і виглядаєш дивно, бо зубів не лишилося, — все тебе вже називатимуть відьмою.
Якщо на те пішло, у книзі взагалі не було доказів. Ось, скажімо, чудовий принц. Правда, він був ідеальним, чи люди говорять так просто тому, що він був принцом? Або взяти хоч«дівчину, яка була настільки ж красива, як довгий день». Який день? У розпал зими дні закінчуються, щойно розвидниться! Казки не люблять, щоб над ними думали, вони хочуть, щоб їм сліпо вірили кожному слову.

Все одно, сімнадцять тобі років чи п'ятдесят, це однаково далеко від чотирирічної людини. А розповідати маленькі новели від імені дитини треба було так, щоби зал тобі повірив. Порожнє наслідувальне кривляння і сюсюкання неприпустимо, воно просто ображає і дорослих, і дитину.

Якщо вік що й гарантує, це втома.

Що таке малювання? Як їм опановують? Це вміння пробитися крізь залізну стіну, яка стоїть тим часом, що ти відчуваєш, і тим, що ти вмієш. Як же таки проникнути через таку стіну? На мій погляд, битися про неї головою марно, її потрібно повільно і терпляче підкопувати і продовбувати.

… Життя незримо виводить і виводить на людському обличчі свої буквиці-зморшки – їх не приховаєш, не зміниш.
Кожне літо, кожне горе і щоденна праця відзначені життям на обличчі людини. На голому жіночому обличчі ці знаки легко читаються. Борода та вуса чоловіки ховають грамоту життя. Поки в бороді не проросте біле, як на спині лісовина, волосся, лише по звичці, а не оком дізнаєшся — з хлопцем зустрівся чи зі зрілим чоловіком.

Здебільшого люди ставляться до тебе добре, лише коли ти не довіряєш їм і не показуєш, що тобі боляче.

Щастя коли вранці хочеться на роботу, а ввечері додому.

Шлях завжди здається набагато коротшим, якщо подорожуєш удвох.

Скажімо так: подорожі, можливість побачити світ у всій сукупності його прекрасних та огидних рис дещо пом'якшують наше споконвічне неприйняття«іншого». Виховують щось подібне до смирення, дають усвідомлення того, що ніколи, ніколи тобі не зрозуміти до самого дна душу іншої людини. Ми різні. Ми дивні. Змиримося з цим.