Я давно вирішив, що хоровий спів не по мені, а брати участь у шоу абсурду – це все одно, що свято вірити в купу неохайних людей, які зможуть побудувати казкове місто сонця. Навіть мрійливість має виходити із чистих спонукань, із смирення, а не фанатизму. При цьому ідеаліст повинен не забувати, що живе на грішній землі. Можна побудувати замість міста сонця концентраційні табори та назвати це раєм, можна звести храм до неба без фундаменту. І те, й інше огидно і довго не живе, але крайності настільки улюблені людьми публічними і спраглими до влади. Владолюбство – корінь усіх бід у політиці. Так, приблизно так я відповідав їй. Мій прояв у громадському житті – це спроби хоч трохи розібратися із самим собою. Якщо я зможу відмити хоч трохи бруду з власного нутра, і виплеснути його так, щоб не зачепити нікого з оточуючих, вірю, що захитаються небесні сфери. Утилізувати відходи виробництва душі бажано далеко від людських очей. Після сповіді у церквах записочки з перерахуванням гріхів спалюють у бочках. Дякувати Богу, можна здійснювати чистку душі в таємниці, келійним чином. Без записочок та бочок. В тиші легше зазирнути в себе і покаятися в тому, що палить або дбає совість. Але покаятися – це одна справа, а виправитись, тобто змінити характер – зовсім інше. Характер – це друга натура. А якщо тобі вже під сімдесят років, натуру важко змінити. У народі кажуть, що горбату могилу виправляє. Скажу більше – упертих, яким доля довірила прожити понад шістдесят, здатна змінити лише шокова терапія. Зі свого досвіду знаю, що легше гори пересунути, ніж міняти хоч одну рису свого характеру.
Як хочеться вірити в те, що там, нагорі, є якась мудра і світла сила, якою небайдужий кожен із людей, яка стежить за тим, щоб усі страждання були винагороджені за заслугами. Від усвідомлення цього жити набагато простіше.
Для мене життя занадто коротке, щоб турбуватися про речі мені непідвладні і, може, навіть нездійсненні. Ось питають:«А раптом Землю поглине чорна діра, чи виникне спотворення простору-часу – це ж привід для хвилювання?» Моя відповідь:«ні», тому що ми про це дізнаємося, тільки коли воно досягне нашого... нашого місця в просторі-часі. Ми отримуємо поштовхи, коли природа вирішує, що настав час: швидкість звуку, швидкість світла, швидкість електричних імпульсів — ми завжди будемо жертвами тимчасової затримки між навколишньою інформацією і нашою здатністю її отримати.
Оцифрована свідомість не захищена. З ним може статися будь-що. Хто завгодно може привласнити його собі, наприклад, зробити копію або знищити.
Коли проблема роздута до гігантських величин, коли нам демонструють дуже багато лякаючих прикладів, нам чомусь робиться однаково. Ми стаємо байдужими. Ми відмовляємося робити будь-які дії, оскільки майбутня катастрофа здається нам неминучою. Раз і ми вже в пастці. Це і є наркотизація.
Коли проблема роздута до гігантських величин, коли нам демонструють дуже багато лякаючих прикладів, нам чомусь робиться однаково. Ми стаємо байдужими. Ми відмовляємося робити будь-які дії, оскільки майбутня катастрофа здається нам неминучою. Раз і ми вже в пастці. Це і є наркотизація.
Заручником ситуації стає переважно той, хто не здатний сказати собі« ні».
99% безпеки в горах — звичка брати мізки із собою та регулярно ними користуватися.
Світло дуже болюче для тих, хто хоче залишатися в темряві.
Еліта тут ділиться на дві гілки, які називають«х*й смоктати» (спотворене«high society» — вища громада) та«апарат» (спотворене«upper rat» — верхній щур).«Х*й смоктати» – це бізнес-ком'юніті, що плазуне перед владою, здатної закрити будь-який бізнес у будь-який момент, оскільки бізнес тут невіддільний від крадіжки. А«апарат» - це влада, яка годується відкатом, що отримується з бізнесу. Виходить, що перші дають красти другим через те, що другі дають красти першим. Тільки подумай про людей, які зуміли побудуватися в це зачаровує карі серед чистого поля. При цьому чіткого кордону між двома гілками влади немає - одна плавно перетікає в іншу, утворюючи величезного жирного щура, поглиненого жадібним самообслуговуванням.