Втручатися в чужу долю і судити іншого, виходячи з власних уявлень про добро і зло - це злочин.

І серед ночі, коли і будинок, і сад, і степ спали в мовчанні, раптом чітко і ясно дивилися сумні, спокійні очі, і гостра туга впивалася в серце ; він сідав на ліжку і починав боротися, бо хотів життя, а не туги, і спогадів, і смутку.

Мені здається, що у певному віці ти починаєш розуміти, що нічого незвичайного з тобою не станеться. Можливо, це і на краще. Напевно, деяким людям судилося тихе та непримітне життя.

Деякі дні в людському житті можна порівняти зі скелями: карабкаєшся по них з неймовірною працею, не бачачи кінця та краю шляху. Інші ж дні – немов рівнини: рухаєшся ними легко, швидко і безперешкодно.

Стати глядачем власного життя це означає вберегти себе від земних страждань.

Ніхто ніколи не дізнається, що могло статися.

Ніхто не має права закопувати свій талант у землю. Ніхто немає права упиратися у переконанні, що можна прожити життя, не погоджуючись ні на які поступки, упираючись рогом у свої принципи та високоморальні цінності, не враховуючи реальну дійсність. Деякий час це ще прокотить, але потім життя все одно виявляється сильнішим.

Роздають по картах, по десять на добу, та й то не всім –«як справи»,«не сумуй»,«люблю»; мені не потрібно, я це все не їм, я ледве все це терплю. Я взяла б«до біса» і«мені не треба чужих проблем», а ще«всі шанси дорівнюють нулю».

Все те ми робимо швидко, на ходу, метушучись і як би проковтуючи шматочки дорогоцінного життя, повторення якого, на жаль, не буде.

Послухай, живи, будь щаслива, усміхайся... хто знає, настане завтра чи ні...