Після мого переїзду з паломні в сестринський корпус мене дуже здивувала одна незвичайна обставина: по всьому монастирю в жодному туалеті не було туалетного паперу. Ні в корпусах, ні в трапезній взагалі ніде. У паломні та на гостьовій трапезній папір скрізь був, а тут ні.
Потім я все-таки довідалася у сусідки по келії, що цей дорогоцінний і життєво важливий предмет потрібно спеціально виписувати у благочинної, це можна зробити тільки раз на тиждень, коли працює двигун, і виписати можна тільки два рулони на місяць, не більше. Я подумала, що це мені здалося. Просто не може бути. Після всіх цих розкішних трапез з ікрою, дорадо та цукерками ручної роботи в таке було важко повірити.

Ганебно було б хоч хвилину продовжувати своє життя. Таку – ні, не можна. Ліки у мене під рукою. Як я раніше не здогадався?
Ну, приступаємо. Я нікому нічого не винен. Занапастив я тільки себе. І Ганну. Що я можу зробити?
Час вилікує, як співала Амнер. З нею, звичайно, просто і легко.

Не знаю, чому люди із захопленням вислуховують історії про те, як інші люди скочуються на дно. Думаю, частково це щось на зразок:« Слава Богу, що це трапилося не зі мною».

Маніакальне захоплення сексом підтверджує порожнечу невірних та їх страх.

Банківський службовець тремтить над своїм годинником, американський турист – над фотоапаратом, шкільний вчитель – над своєю машиною, лікар – над будинком… Коли їх грабують, вони так лякаються, що одразу пхають вам ключі від сейфа, замість того щоб захищатися.
А я не боюсь. Життя – це велика афера. У мене нічого немає, і мені начхати.

Ми самі створюємо всі свої переживання. І все, що ми самі створили, ми можемо і знищити.

Життя - це все, і ви не проживете її як слід, якщо не повірите...

Людина ні з ким не здатна ужитися, навіть із собою.

Коли Ви бачите чиюсь душу, відбиту в очах, це краса. Моя подруга одного разу запитала мене:«Коли мені буде 50 і шкіра зморщиться, ти все ще думатимеш, що я красива?». Я відповів:«Навіть сильніше, ніж раніше, тому що в кожній зморшці я бачитиму життя, яке я розділив з тобою. Кожна зморшка буде доказом дітей, яких ми народили і моментів, які ми нагромадили у наших життях».

Життя річ дуже примхлива, і були в ній деякі моменти, які хотілося запам'ятати, сфотографувати в пам'яті, може згадати про них пізніше, як засушена квітка між сторінками книг, якими знову захоплюються і згадують.