Однак краще все обміркувати заздалегідь. Давайте розсудимо: для чого живе людина? Єдиний сенс життя полягає у набутті щастя. Щастя – це і є радість. Постійна величина, що зігріває серце. Хіба хтось може заперечити цю, насправді, просту істину? Кожна людина бажає бути щасливою, але не кожна знає, що потрібно робити для цього. Тепер я здається розумію, що треба робити для щастя. Або не робити, щоб щастя не розмити. Воля у людині одна, але вектори зусиль різні. Можна вольовим зусиллям змусити себе щось зробити, а можна відмовитись від справизвичного та приємного. Останнє незмірно складніше. Звичка - друга натура. А звичка пресується із приємностей. Іноді це майже камінь. Спробуй роздробити. Я не наважився б на цю повість, якби кілька років тому перед якимись державними виборами до мене на інтерв'ю не напросилася місцева журналістка. Дізналася десь про літературний бік моєї біографії, з'ясувала, що в мене в загашниках кілька виданих книг. Покопалася в інтернеті та зрозуміла, що на той момент я закінчував черговий роман. І розпочалися телефонні дзвінки. Спочатку я відмовлявся, ухилявся від розмови, але вона була наполеглива і вперта. Без запрошення прикотила одного разу на білому "седані" до мене додому і виявилася абсолютно і натурально рудою.

Коли ти потрапив у шторм, дороги назад немає.

Для мене життя занадто коротке, щоб турбуватися про речі мені непідвладні і, може, навіть нездійсненні. Ось питають:«А раптом Землю поглине чорна діра, чи виникне спотворення простору-часу – це ж привід для хвилювання?» Моя відповідь:«ні», тому що ми про це дізнаємося, тільки коли воно досягне нашого... нашого місця в просторі-часі. Ми отримуємо поштовхи, коли природа вирішує, що настав час: швидкість звуку, швидкість світла, швидкість електричних імпульсів — ми завжди будемо жертвами тимчасової затримки між навколишньою інформацією і нашою здатністю її отримати.

Є люди, їх уб'єш, а вони не помітять. Таке у них життя.

Потрібно вміти вчити всякі нові теми швидко. І ще розуміти навчання, як процес, який не закінчується, коли тобі двадцять три роки і ти йдеш з університету, а як процес, який проходить, який триває аж до останнього дня твого життя. Тобто, доки живеш, завжди будуть нові речі, які потрібно буде продовжувати вчити. І навіть кожна тема буде щоп'ять років або щороку чимало змінюватися. Це одна важлива річ. Тобто вчитися та вчитися.

Декілька разів у житті ми постаємо перед вибором, коли прийняте рішення визначає всю нашу подальшу долю... І за тебе ніхто цей вибір не зробить, тільки ти сам.

Потрібно думати не про те, що нам може стати в нагоді, а тільки про те, без чого ми не зможемо обійтися. (Нам слід думати не про ті речі, якими ми обійдемося, але про ті, без яких нам ніяк не обійтися.)

- Сьогодні ніхто не хоче жити і ніхто не хоче вмирати.

У числі незліченних підрозділів, які можна зробити в явищах життя, можна поділити їх усі на такі, у яких переважає зміст, інші – у яких переважає форма. До таких, на противагу сільському, земському, губернському, навіть московському житті, можна віднести життя петербурзьке, особливо салонне. Це життя незмінне.

Головне, щоб очікування було лише відрізком нашого життя, а не всім життям.