Тяжка моєї душі життя моє.

Не можу сказати, у чому полягають вищі прояви цього стану«споріднені душі». Але ось що я тобі скажу. Існуючи окремо від своєї половинки, ти постійно відчуваєш тривогу. Не мають значення обставини, не має значення, наскільки вишукано твоє оточення.
Бути половинкою – мука, коли інша половинка далеко від тебе.

Душа людини, особливо дитини, нагадує колодязь – глибока криниця з чистою водою. І коли якась думка дуже не приємна людині, він ховає її в ящик і кидає в колодязь, на дно. Він чує сплеск - і неприємної думки як не бувало. Але вона лишається. Навіть найглибша криниця має дно, і, якщо щось зникає з очей, це не означає, що воно дійсно зникло. Ящики, в яких укладені погані думки і почуття, гниють, і ця гнилизна може отруїти всю воду і зробити людину божевільною.

Він хотів би позбутися очей, ніж її не бачити, втратити життя, ніж її покинути. Вона  — його душа, ось він і берегтиме її, як власну душу.

Усередині кожного з нас є загадковий світ Мрії. У нас звучить древній поклик, що йде з глибини віків, прагнення до досконалості, до добра, до єдності, до любові. Це прагнення, сильне, могутнє, ніколи не зраджує нас. Воно не старіє, і не важливий наш вік, бо прагнення залишається і з таємничих глибин нашої душі кличе, кличе, кличе.

Щоб у душах виросло садами те добро, що сіяч і жнець, та любов, що зріє між нами, дай нам усім початок і кінець.

Коли піднімаєшся на висоти, на серці стає легко. Коли стоїш над річкою, думки несуть далеко. Коли читаєш книгу у сніжну ніч, душа очищається. Коли співаєш мелодію на вершині пагорба, відчуваєш приплив сил.

Я відчуваю саму душу міста у цих простих, скромних хлібах. Весь світ наполегливо прагне до руйнування, а тут кожен день на замовлення тихо печуть шедеври.

... Легко поранити людину, але набагато важче витягнути шип образи з його серця.

Рани, звичайно, заживуть, хоч і залишають шрами в душі, змінюють людину.