Знову ж таки, як виявилося, команду підібрали тямущу, що тільки на перший погляд складається з повних ідіотів. Вони спокійно видали мені частину інформації, яка насправді для будь-якого іншого була б марним набором слів, а взяли таку клятву, що мама не журись! Навіть запеклий маніяк не наважиться йти проти клятви довіри на силу, до якої він належить. Все просто. У деяких світах люди та інші живі істоти чудово поводяться без душі з легким почуттям дискомфорту. Але не тут. У цьому світі душа є сполучною ниткою між розумом і тілом. Ні душі – людина/гном/ельф/хтось ще стає марним шматком м'яса. Він більше не може керувати своїм тілом. Воно продовжує існувати без його команд і тихо вмирає, тому що не в змозі відкрити рота  навіть для того, щоб прийняти їжу. Хоча розумна істота продовжує все розуміти і відчувати, перебуваючи всередині тіла. Чи не правда жахлива доля?

— Що ж, достатня сума.
— За одного дрібного злодія — гігантська, але за людську душу нікчемна.

Очікування роз'їдає душу.

... і вперше переконувалася, що дві людини не можуть проникнути в душу, в приховані думки один одного, що вони йдуть поруч, іноді тісно обнявшись, але аж ніяк не зливаючись, і що духовна наша істота блукає самотнім все життя.

Всі люди закривають вікно душі маскою з плоті і ховають п'явки, що мешкають під нею.

Якщо душа народилася крилатою,
Що їй хороми — і що їй хати!

У цьому кільці моя душа, і кожному, крім мене, воно принесе нещастя.

У людини в душі діра розміром з Бога, і кожен заповнює її як може.

Кохання зароджується у розмові душі з душею.

Душа, здатна на величезне добро, здатна також і на величезне зло.