Його очі сповнені туги,
Душа сповнена сорому, -
Дай бог, щоб із живих ніхто
не заглянув туди.
Насолода – прекрасному тілу, біль – прекрасній душі.
Душа її пізнала спокій, ніби її розправили і відпрасували праскою.
Краще не починайте балакати
про душу навмання,
А почавши, не катуйте про неї
мій безпорадний розум.
Коли довго, не відриваючи очей, дивишся на глибоке небо, то чомусь думки та душа зливаються у свідомість самотності. Починаєш почуватися непоправно самотнім, і все те, що вважав раніше близьким і рідним, стає нескінченно далеким і таким, що не має ціни.
Найпотаємніше в душі людей не часто буває добрим і світлим.
Вчіть неосвічених людей усьому, чого тільки можете; суспільство винне у тому, що ми не маємо безкоштовного навчання; воно відповідає за темряву. Коли душа сповнена мороку, у ній зріє гріх. Винен не той, хто грішить, а той, хто породжує морок.
Власна душа здається нам такою складною, як мозаїка в дитячому калейдоскопі, - там так багато різних кольорових скель, то один химерний малюнок складеться, то другий. У нашій душі все перемішано, і кожен рух нашої особистої душі такий надзвичайно багатогранний – миттєві бажання, потаємні мотиви, тіні, відблиски, нюанси… то ми так відчуваємо, то раптом інакше, то ще щось втрутилося і раптово змінило все…
Ну, а чужа душа здається нам невеликою такою поличкою, де акуратною чаркою покладено кілька простих спонукальних мотивів – мотиву два-три, не більше…
До того ж це ми буємо невірно зрозумілі, а ось чужі спонукання, вони ж нам зовсім зрозумілі…
Ті, хто бачить різницю між душею та тілом, не мають ні тіла, ні душі. (Ті, хто відокремлюють душу від тіла, не мають ні тих, ні інших).
Навіщо даремно мучити людей, навіщо над ними знущатися і вивертати і без того слабкі їхні душі навиворіт, якщо вони навіть винні. Можна знехтувати, покарати, допомогти, але мучити погано, соромно, не можна. Це озлобляє людину. Треба бути милосердним.