Нікого не можна тягнути силоміць у духовному розвитку. Кожен змінюється у тому темпі, як йому дозволяє Бог.

Духовну культуру можна порівняти із пшеницею. Пшениця годує людину. Але й людина, у свою чергу, дбає про пшеницю, зсипаючи в комори зерно. І запаси зерна зберігаються, як спадок, від одного врожаю до іншого.

Все, що відбувається - це пригоди. Тут не трапляється ніяких«невдалих історій». Вони«вдалі» або«невдалі» тільки з точки зору Его, яке все судить.