Платон мені друг, але істина дорожча.
— Ви втратили щось?
- Друга. Втратив, бо він не існував. Принаймні таким, як я гадав. Я кожен день сидів з ним поруч... Найсмішніше, я сумую за людині, якого вигадав, якого не існувало. Боже, як би я хотів зараз із ним поговорити!
Дружба не зароджується ні в злиднях, ні в біді. Ті«важкі» умови життя, які, як кажуть нам казки художньої літератури, є обов'язковою умовою виникнення дружби просто недостатньо важкі. Якщо лихо і злидні згуртували, народили дружбу людей — це потреба не крайня і біда не велика. Горе недостатньо гостро і глибоко, якщо можна поділити його з друзями. У справжній потребі пізнається лише своя власна душевна та тілесна фортеця, визначаються межі своїх можливостей, фізичної витривалості та моральної сили.
З новими друзями часто почуваєшся краще, ніж зі старими.
Не так вже й важко знайти коханку і зберегти друга ; куди важче зберегти коханку і знайти друга.
— Чому у вас із дружиною так усе гладко?
— Я одружився зі своїм найкращим другом.
— Я ж твій найкращий друг.
— Ти друг чоловік, а вона моя жінка.
Коли людські душі зростаються так щільно, що й леза не просунути, – це величезна рідкість.
Читання мене не розважає, і ось, відкривши щоденник, я викладу причини цієї туги, а тоді, можливо, легше зрозумію, що мені слід робити. Ця сторінка буде моєю наперсницею, і я виллю їй всю душу. Вона не поспівчує моїм стражданням, але й не посміється з них. І нікому про них не проговориться, якщо я берегтиму її від сторонніх очей. Ось чому подруги краще мені, мабуть, не знайти.
Нещодавно мій найкращий друг надіслав мені зворушливий лист, в якому подякував за те, що я завжди говорю йому правду. Думаю, це дуже важливо — завжди говорити з друзями щиро...
— Ось ми з тобою говоримо, говоримо, дні летять, а ми з тобою все говоримо.
— Говоримо, — погодився Їжачок.
— Місяці минають, хмари летять, дерева голенькі, а ми всі розмовляємо.
— Розмовляємо.
— А потім усе зовсім пройде, а ми з тобою вдвох лишимося.
- Якби!
— А що ж із нами станеться?
— Ми також можемо пролетіти.
— Як птахи?
- Ага.
- А куди?
— На південь, — сказав Їжачок.