— Ти залишаєш мене, так?
— Залишаю? У сенсі кидаю? Ні, я...
- Так! Ти залишаєш мене!
— Я обіцяю...
— Ти ненавидиш мене!
— Ну, це...
— Ти мене завжди ненавиділа, а тепер кидаєш тут одного...
— Слухай, я не стала б кидати... машину. Або кішку...
Суть моєї думки в тому, що я неможливий, премерзкий, грубий, дрімучий і цілодобово буркотливий козел, якого вам може не пощастить зустріти. Я нехтую чеснотою, не помічаю краси, дивуюсь, коли дивлюся в обличчя щастю. Тож я не зрозумів запрошення стати шафером. Бо не припускав, що можу бути найкращим другом.
Друзі дізнаєшся в біді. У бідах друзів пізнаєш себе.
— Я покажу вам те, що ми бачимо. Тільки нікому ні слова.
— Ну так, телички люблять хлопців із уявним другом!
— Ви втратили щось?
- Друга. Втратив, бо він не існував. Принаймні таким, як я гадав. Я кожен день сидів з ним поруч... Найсмішніше, я сумую за людині, якого вигадав, якого не існувало. Боже, як би я хотів зараз із ним поговорити!
Дружба не зароджується ні в злиднях, ні в біді. Ті«важкі» умови життя, які, як кажуть нам казки художньої літератури, є обов'язковою умовою виникнення дружби просто недостатньо важкі. Якщо лихо і злидні згуртували, народили дружбу людей — це потреба не крайня і біда не велика. Горе недостатньо гостро і глибоко, якщо можна поділити його з друзями. У справжній потребі пізнається лише своя власна душевна та тілесна фортеця, визначаються межі своїх можливостей, фізичної витривалості та моральної сили.
З новими друзями часто почуваєшся краще, ніж зі старими.
Не так вже й важко знайти коханку і зберегти друга ; куди важче зберегти коханку і знайти друга.
— Чому у вас із дружиною так усе гладко?
— Я одружився зі своїм найкращим другом.
— Я ж твій найкращий друг.
— Ти друг чоловік, а вона моя жінка.