Дивно — за весь час, здається, всього два—три дні добрих. Все дощ та дощ.

Ти знаєш, який найромантичніший звук у світі? Дощ на тихому озері. Прекрасний весняний дощ.

Дощ ллє пеленою і приховує від мене світ. І нехай сховає його від мене. Він не потрібний мені, як і я нікому не потрібний у світі.

Ах, не заснути

Однією на холодному ложі.

А тут цей дощ —

Так стукає, що навіть на мить

Неможливо заплющити очі.

Я зачитався. Я читав давно,
відколи дощ пішов хльоснути у вікно.
Весь із головою в читання пішов,
не чув я дощу.
Я вдивлявся в рядки, як у зморшки
задумливості, і годинник поспіль
стояв час або йшов назад.
Як раптом я бачу, фарбою кармінною
в них набрано: захід сонця, захід сонця, захід сонця...
Як нитки намисто, рядки рвуться
і букви котяться кудись хочуть.
Я знаю, сонце, покидаючи сад,
мало ще раз озирнутися
через охоплені зорею огорожі.

Мені так подобалося вчорашнє небо – стиснуте, чорне від дощу, яке притискалося до шиб, наче смішне зворушливе обличчя.

Дощ продовжувався — жорстокий нескінченний дощ, нудний, виснажливий дощ ; ситничок, косохльост, злива, що сліпить очі, хлюпає в чоботях; дощ, в якому тонули всі інші дощі та спогади про дощі. Тони, лавини дощу кромсали зарості і сікли дерева, довбали ґрунт і змивали кущі. Дощ зморщував руки людей на кшталт мавпових лап; він сипався твердими скляними краплями; і він лив, лив, лив.

Це дощі.
Ми дихаємо водою. Але ми не риби, ми або помремо, або підемо звідси. — Він серйозно й сумно дивився на Віктора.
— А дощ падатиме на порожнє місто, розмиваючи мостові, сочиться крізь гнилі дахи... Потім змиє все, розчинить місто в первісній землі, але не зупиниться, а падатиме і падатиме...
— Апокаліпсис, — промовив Віктор, щоб що -небудь сказати.
— Так, апокаліпсис... Падатиме і падатиме, а потім земля насититься, і зійде новий посів, яких раніше не бувало, і не буде кукіль серед суцільних злаків. Але не буде і нас, щоб насолодитися новим всесвітом.

Ми пили чай  уприкуску з листопадом,
Заплакали разом зливою.
О, Осінь - ти душі моєї втіха!
Багатий душею, хто восени народжений...

За вікном темніло, і досі лив дощ, великий, важкий, неквапливий дощ, якого було дуже багато і який явно нікуди не поспішав.