- Скажи мені одну річ про Стайлза, яку ти пам'ятаєш. Лише одну.
- Проведіть ключ-картою, і я розповім Вам все, що захочете.
- Шериф... Вони йдуть.
- Одна річ. Хоч одна річ!
- Він був розумний! Досить розумний, щоб не довіряти мені.

Важко довіряти людині, яка позбавляє тебе єдиного виправдання власного безсилля. Взагалі, важко довіряти тому, хто чогось тебе позбавляє. Нехай навіть ілюзій.

- Ларисо Дмитрівно!
— Що, Сергію Сергійовичу?
- Ви не боїтеся?
- Я з Вами нічого не боюся!

Люди постійно довіряють мені свої таємниці. Напевно, знають, що мені нема кому їх розбовтати.

Найнеприємніше у розлуці не саме розставання. А те, що тобі постійно повторюють, ніби ти припустилася помилки. І в результаті перестаєш на якийсь час довіряти собі.

Я довіряю Мухичу, як самому собі... п'яному неадекватному п'ятнадцятирічному собі.

Якщо пацієнт не впевнений, що може довіряти тобі, тоді він не буде чесним з тобою. Тоді його немає сенсу лікувати. Тобто, якщо він тобі не вірить, то ви ніколи не переспите з ним. І це має бути метою будь-якого психотерапевта.

…Довіра перетворюється на порожню формальність, коли з'являються секрети.

Довіра, як і серце, є палац, зроблений зі скла. Одного разу ти бачиш, як він розбивається, і тоді кожен із мільйона уламків встромляється в душу людини.

Жінки надто не довіряють чоловікам взагалі та надто довіряють їм зокрема.