Ніщо не вмирає назавжди.

Адже всякий термін — на жаль, лише термін.
І він пройде.
Зітріться слід всесвіту,
Де ми з тобою зуміли, між рядків,
Прочитати посмішку вічності.
Миттєвий. Зітріться слід...
Але, не журись, поет!
Ти теж усміхнувся - їй у відповідь.

Перед вічністю всі дрібниці; але в такому разі і сама вічність - дрібниці.

А у вічності, бачиш, часу немає ; вічність - це всього лише мить, якого якраз і вистачає на жарт.

Пам'ятайте: любов тілесна до труни триває, а любов духовна — та триває і за труною, у вічному світі.

Я люблю гори. Вони схожі на вічність. Мені приємно думати, що вони стояли тут тисячі років тому — і простоять ще тисячі років, встромляючись своїми гострими вершинами у важке підчерев'я неба. Мене не буде, не буде і моїх дітей, а гори так само сміятимуться, так само рватимуть небо на шматки — і так само йдуть віки, не торкаючись їхнього гордовитого вигляду.

- Я хочу померти. Я тисячі років блукаю по землі, я бачив і робив усе, що тільки можливо. Дивився як усе, що тільки мені відомо звертається на порох. Знову і знову.
— Прямо, наче...
— У пеклі? Так. Я шукаю вихід цілу вічність.

Я думав, ми друзі навіки. Вічність виявилася набагато коротшою.

Одна любов не знає смерті, немає:
Невідомо їй зими мертвить світло.
Моя до тебе навіки не пройде,
Хоч губи можуть здригнутися від негараздів.

Вчора триває вічно. Завтра не настає ніколи.