Те, що на перший погляд не несе в собі цінності, завдяки збігу обставин, в результаті поступово набуває права на вічність. І що далі, то вагоміше.
Небо і земля довговічні тому, що вони не для себе.
Ми належимо один одному навіки... Ключ від мого серця, в якому ти ув'язнений, загублений, і тепер тобі ніколи не вирватись звідти.
Як можна обіцяти вічне кохання, маючи в запасі лише коротке людське життя?
"Потім" - це так нескоро. "Потім" - це навіть більше, ніж вічність.
- Любов перемагає смерть, так кажуть люди, - шепочу я. — Але не кохання визначає долю, не кохання вирішує, хто помре, а хто житиме. Любов має владу над людьми, але не над вічністю. Доля – вічна. Смерть – вічна. Але... — … кохання – ні.
Тільки почни шукати вічність, і будеш виявляти її всюди.
- Ти завжди залишаєшся у виграші! Як це виходить?
— Я не дозволяю коханню стати в мене на шляху.
— Тоді насолоджуйся вічністю на самоті!
Страшне слово«назавжди». Воно робить людей покірними та слухняними.
Про вітри шляхах хто ж зможе дізнатися,
Його простежити в порожнечі, у хмарах,
Хто ластівки серцю зумів розповісти
Про вітри шляхах? Не зможуть подужати надія і страх
Хвиль пінних, що вічно поспішають руйнувати,
Часів, що звертають справжнє на порох. Так життя і любов, боячись ночі віддати
Надії та думи, у західних променях
Пливуть у водах часу — вічно блукати
На вітрах дорогах.