... Я тому тобі подобаюся, і важлива для тебе, що я для тебе ніби дзеркало, що в мені є щось таке, що відповідає тобі і розуміє тебе? Взагалі-то всім людям треба б бути один для одного такими дзеркалами, треба б так відповідати, так відповідати один одному, але такі диваки, як ти, – рідкість і легко збиваються на інше: вони, як зачаровані, нічого не можуть побачити та прочитати у чужих очах, їм ні до чого немає  діла. І коли такий дивак раптом таки знаходить обличчя, яке на нього дійсно дивиться і в якому він чує щось схоже на відповідь і спорідненість, ну, тоді він, звичайно, радіє.

Раптова пристрасть, як і раптовий параліч, часто вражає лише один бік.

Ніхто ні в чому його не дорікав, але загальне мовчання було промовистіше за будь-які слова.

З кимось ти дуже довго будуєш стосунки, а за когось просто виходиш заміж

Мій особистий досвід показав, що найважливіше в житті ми отримуємо просто так, наприклад, дружба чи кохання. Звичайно, згодом вони стають дорожчими, адже треба працювати над стосунками, дбати про них, але я все одно не сказав би, що ці речі даються нам якоюсь ціною. Часто відносини – це, навпаки, винагорода. Те, що ти вкладаєш у своє життя, то й отримуєш у відповідь.

- Даремно я її слухав, - довірливо сказав він мені одного разу. — Ніколи не треба слухати, що кажуть квіти. Потрібно просто дивитися на них і дихати їх ароматом. Моя квітка напоїла пахощами всю мою планету, а я не вмів йому радіти. Ці розмови про пазурі і тигри... Вони повинні б мене зворушити, а я розлютився...
І ще він зізнався:
— Нічого я тоді не розумів! Треба було судити не за словами, а у справах. Вона  дарувала мені свій аромат, осяяла моє життя. Я не повинен був тікати. За цими жалюгідними хитрощами і хитрощами я повинен був вгадати ніжність. Квітитакі непослідовні! Але я був надто молодий, я ще не вмів любити.

Інші люди можуть, самі того не знаючи, роками служити джерелом світла в житті інших людей, тоді як їхнє власне життя йде іншими, прихованими від очей шляхами. І так само людина може стати демоном, раковою пухлиною для когось, кого він ледве пам'ятає, а може, і взагалі не знав особисто.

Якщо ти плюнеш у колектив — колектив утреться, якщо колектив плюне в тебе — потонеш.

... людини починають цінувати лише тоді, коли її більше немає.

- Можна з вами познайомитися?
— Зі мною не треба знайомитись.
— Може, все-таки?
- Не потрібно.
- Чому?
— Мені з вами буде нудно, а вам — незрозуміло.
- Чому?!
— Бо мені вже нудно, а вам незрозуміло.