У більшості країн світу виховання молодого покоління на рівні вісімнадцятого-дев'ятнадцятого століття. Ця давня система виховання ставила і ставить за мету насамперед і переважно підготувати для суспільства кваліфікованого, але обдуреного учасника виробничого процесу. Цю систему не цікавлять всі інші потенції людського мозку, і тому поза виробничим процесом людина в масі залишається психологічно людиною печерною, людиною невихованою. Невикористання цих потенцій має результатом нездатність індивіда до сприйняття нашого складного світу у всіх його протиріччях, нездатність пов'язувати психологічно несумісні поняттята явища, нездатність отримувати задоволення від розгляду зв'язків та закономірностей, якщо вони не стосуються безпосереднього задоволення найпримітивніших соціальних інстинктів. Інакше кажучи, ця система виховання практично не розвиває в людині чистої уяви, фантазії і як негайне наслідок почуття гумору. Людина невихований сприймає світ як якийсь по суті своїй тривіальний, рутинний, традиційно простий процес, з якого лише ціною великих зусиль вдається вибити задоволення, теж зрештою досить рутинні та традиційні.
Теоритизируя, ми забуваємо, що мають вчити дитини як говорити правду, а й розпізнавати брехня, як любити, а й ненавидіти, як поважати, а й зневажати, як погоджуватися, а й обурюватися, як підкорятися, а й бунтувати. У галузі негативних почуттів ми самоучки.
Вона була жахливою матір'ю! Я не розповідав, як вона мало не змінювала мене на трьох свиней? На трьох! А я був гарною дитиною, умів жонглювати. Я коштував щонайменше п'ять свиней. А що вже казати про імечко? Фергусе! Схоже не венерична хвороба, нічого смішного.
Любов до дитини має бути розумною і зрячою. У всьому потураючи і потураючи йому, ми зруйнуємо в ньому моральне почуття, зіпсуємо його серце, приречемо в майбутньому на самотність і відчуження від людей.