Метою школи завжди має бути виховання гармонійної особистості, а не фахівця.

Доброта – це тон, і не спеціально підібрані слова. Якщо діти відчувають у широкому емоційному діапазоні свого наставника, як він глибоко переживає і радості і прикрості, і тривогу, і обурення, правдивість свого наставника, це і є справжня доброта.

Хлопчики — тяжке випробування для людського терпіння, але мати справу з дівчатками, бачить Бог, незрівнянно болісніше.

У мене навіть складається враження, що як треба виховувати дітей, знають усі, крім їхніх батьків. Хтось сказав, що педагогіка це наука про те, як виховувати чужих дітей.

Мати казала:«Гнида ти! І в кого така ковтка - знала б, на аліменти подала!
І Гніда радісно тягла свої ненаситні губи у бік голосу, запаху та виду матері. Але незабаром груди перестали давати молоко, і настало перше велике голодування.

Дитина лагідно дивиться на тебе і думає: ти, звичайно, дорослий, здоровенний, можеш мене відшмагати, проте, як ти був з дитинства дурнем, так і залишився, і помреш дурнем, але тобі цього мало, ти ще й мене дурнем хочеш зробити …

Наполягати на послуху без міркувань — помилка, яку багато батьків роблять у поводженні з дітьми в цей час.

Людина не може бути щасливою, якщо серце її хвилюється безладними побажаннями; якщо добробут ближнього збуджує у ньому заздрість ; користолюбство змушує його домагатися чужого, а честолюбство та ненависть позбавляють душевного спокою. З цього випливає частина виховання, що має предметом освіту серця і називається вченими моральним вихованням.

Не строгість і спартанське виховання роблять дитину гідною людиною, а заряд душевної теплоти, яку вона пронесе через все життя.

Людина, яка не знала тепла і ласки, сама виростає черствою і замкненою. Це не його вина, а його біда: його просто не навчили любити.