Люди ніколи не зізнаються, скільки вони заборгували.

Я люблю землю під його ногами, і повітря над його головою, і все, до чого він торкається, і кожне слово, яке він каже. Я люблю кожен його погляд, і кожен рух, і його всього!

А знаєш, з тобою мені згадуються всі вірші, які коли-небудь торкалися мене.

Ніхто не любив мене, як він. І ніхто так не освідчувався у коханні. Ніхто. Розумієш? Ніхто!

- Обожнюю цю пісню!
- Я люблю тебе!
- Що?
- Це назва пісні!
- Ах, ну так, Луї Армстронг!

Цікаво, як почувається сапер, який обирає між синім та червоним дротом? Напевно, як і ми, коли приймаємо рішення сказати гірку правду або промовчати. Ми вибираємо, зажмурюємося і чекаємо, рвоне чи ні.

Mein Aug' ist trüb,
Mein Mund ist stumm,
Du heißest mich reden,
Es sei darum! Dein Aug' ist klar,
Dein Mund ist rot,
Und was du nur wünschest,
Das ist ein Gebot. Mein Haar ist grau,
Mein Herz ist wund,
Du bist so jung
Und bist so gesund. Du heißest mich reden,
Und machst mir's so schwer.
Ich seh' dich so an
Und zittre so sehr.

І знаєте, я справді за мир у всьому світі.

-... Я люблю тебе!
- Мені тебе шкода... ( -... Я люблю тебе!
- Співчую.)

Ми повинні з радістю згадувати найпрекрасніше, що було в нас у житті, але це так важко, коли відчуваєш біль... Я страшенно сумую за тобою... Я не можу викинути тебе з голови, не можу, як би я не змушувала себе посміхатися, як би не вдавала щасливої, як би я не вдавала, що я про тебе не думаю...