Священні писання обов'язково мають ті самі характерні недоліки. Усі вони відрізняються просто зворушливою бідністю фантазії. Це впадає у вічі насамперед. Другий недолік полягає в тому, що кожне без найменшого на те права претендує на оригінальність. Кожне широко запозичує у попередніх без посилання джерело, що, безумовно, є нечесним вчинком. Кожне по черзі привласнює застарілий реквізит попередніх і з простодушною самовпевненістю намагається видати його за найсвіжіше і останнє одкровення, що щойно надійшло з неба.

Що нам до назви, форми, до догмату віри? Все, що служить добру, є священним для нас. Як сміємо ми торкатися бога?

Віра в богів потрібна людям бодай тому, що вірити в людей надто важко.

Оскільки існує така сила, як гравітація, Всесвіт міг і створив себе з нічого. Мимовільне створення - причина того, чому існує всесвіт, чому існуємо ми. Немає  жодної потреби у Богові для того, щоб«запалити» вогонь і змусити Всесвіт працювати.

Розсудлива людина прагне набувати знання законів Божих, за якими будується це земне життя.

Життя дається нам лише на якийсь час. Користуйся, поки можеш, а потім відпусти без сліз. Це дивовижна естафетна паличка – одному Богові відомо, де відбудеться передача.

Чезаре своєму особистому вбивці Мікелетто, дивлячись услід папської армії, що йде на битву з французами:
«Ти думаєш, Бог  вважає нашу справу правою?» На що ця найрозумніша людина йому відповідає:
«Коли йдеться про війну, Господь зазвичай бере вихідний, синьйоре!»

- А бога немає?
- Ні, друже. Звичайно, ні. Якби він був, хіба він припустив би те, що я бачив на власні очі?

А я вірю, що Богові не має  справи до організованих релігій.

Кожна людина все життя від зачаття до смерті веде діалог з Вищим Розумом. Інакше кажучи, із Голосом Всесвіту. Ми даємо йому різні імена: Єгова, Аллах, Крішна, Заратустра, Будда. Але кожного разу, звертаючись за порадою, чекаємо на допомогу і віримо, що благання буде почуте. Ведемо переговори та віримо, що саме від них залежить наш успіх.