— Якби тільки дощ перестав бити мене по голові, — заговорив Пікар. — Хоч на кілька хвилин. Просто щоб я згадав що таке спокій.
Він стиснув голову обома руками.
— Пам'ятаю, у школі за мною сидів один нелюд і щипав, щипав, щипав мене кожні п'ять хвилин. І так весь день. Це тривало тижнями, місяцями. Мої руки були в синцях, шкіра здулася. Я думав, що збожеволію від цього щипання. І він мене довів. Скінчилося тим, що я справді розлютився від болю, схопив металевий трикутник для креслення і мало не вбив цього виродка. Мало не відтяв йому голову, мало не виколов очі, мене ледве від нього відірвали. І весь часкричав: Чого він до мене пристає? Господи! — Тремтячі руки все дужче стискали голову, очі були заплющені. — А що я можу зараз зробити? Кого вдарити, кому сказати, щоб перестав, дав мені спокій? Дощ, проклятий дощ, не дає перепочинку, щипає і щипає, тільки й чути, тільки й видно, що дощ, дощ, дощ!
Щохвилини, коли ви сердитесь на когось, ви втрачаєте 60 секунд щастя, яке ви ніколи не повернете.
— Міссі, які твої плани після школи, якщо ти не збираєшся до коледжу?
— Не знаю... позависати з хлопцем, моделлю на кшталт стати, всяке таке... грати у групі з друзями.
— У мене тут звіти про твої оцінки за два місяці і знаєш, що тут? Два-два-два, два-два.
- Два-два... так.
- Це означає, що тобі все одно.
- Ну, ви геній. Я піду?
— Ти вузьколобе, огидне створіння. Хочеш правду? По перше. Ти не гратимеш у групі і моделлю ти теж не будеш, тому що в тебе немає амбіцій. З твоїми знаннями ти потрапиш у вісімдесят відсотків контингенту, який оре за мінімальну зарплату. І ти будеш так орати до кінця свого трудового життя, поки тебе не замінить комп'ютер.
- Плювати.
- По-друге. Єдиний твій талант це дозволяти себе трахати. Твоє життя перетвориться на нескінченний кругообіг болю. І коли ти не зможеш більше терпіти... ні дня, ні години стане ще гірше. Набагато гірше. Я щодня приходжу на роботу і дивлюся як ви самі себе занурюєте у лайно! Легко нема про що не думати. Але на те, щоб щось хотіти потрібна сміливість! І характер! Але в тебе нічого цього немає! Пішла геть! Забирайся!
- Що ти робиш?
- Іду!
- Але ж це твоя квартира...
- Тепер ти розумієш, наскільки я зла!?
Злість на самого себе завжди найсильніша, тому людина і прагне якнайшвидше спрямувати її на когось іншого.
Запріть в одній кімнаті більше двох людей - і вони знайдуть привід вбивати один одного.
Я не боялася. До страждань та крові я давно звикла. Самотність – мій старий друг. Злість - мій помічник, я використала її, щоб пройти через усе.
- На воду перейшов?
— Алкоголь розслаблює, а я злість коплю.
Сьогодні Ви в поганому настрої; багатство озлобило Вас, як інших озлоблює бідність.
Так думати було несправедливо і погано, але коли злишся, втрачаєш розум.