Москва не вірить у сльози,
Що крокодили ллють.
Москва не вірить у мрії,
А вірить у Божий суд. Москва не вірить у щастя,
що обіцяє ворог, що
мріє на частини
Порвати наш гордий стяг. Москва не вірить у звіра,
Що замкнений на Місяці...
Москва, зачинивши двері,
Вшановує Бога в тиші. Москва не вірить у«юдо» –
Заокеанський зброд.
Москва не вірить у диво,
Але вірить у свій народ!
У числі незліченних підрозділів, які можна зробити в явищах життя, можна поділити їх усі на такі, у яких переважає зміст, інші – у яких переважає форма. До таких, на противагу сільському, земському, губернському, навіть московському житті, можна віднести життя петербурзьке, особливо салонне. Це життя незмінне.
Москва вдень здавалася гордою, а вночі нещасною.
Пошкреб цинічного пересиченого москвича і знайдеш здорового провінціала.
Коли людям нема куди подітися, вони їдуть до Москви...
Чим більше місто, тим сильніша самотність. А це ж найбільше місто.