Підліток скінхед з мамою на ринку. Продавець-кавказець: -Е! Хлопчик бері футболка! Бачиш Вайт Прайд! Ану примір! Вай! Справжній скенхед! Баюс-баюс!

Завиває вітер
білий сніжок.
Під сніжком – льодок.
Слизько, тяжко.
Кожен ходок
ковзає — ах, бідолаха!

— Моя люба Елі... Сьогодні я не міг заснути, бо зрозумів — між нами все скінчено, але болю вже немає, адже я знаю, що все було по-справжньому, якщо колись у далекому майбутньому ми таки зустрінемося, Я посміхнуся тобі і згадаю, як ми проводили з тобою наше єдине літо, навчаючись в один одного зрілості та любові.

Охолоджується захід рожевий,
Ніч зволожена дощем.
Пахне ниркою березовою,
Мокрим щебенем та піском. Понеслася гроза над гаєм,
Піднявся туман із рівнин.
І тремтять листяною худорлявістю
Морок зляканих вершин. Спить і марить опівночі весняний,
Робким холодом дихаючи.
Після бур весна безгрішніша,
Як закохана душа.

Кожен сам собі помічник.

Сплю — вона  одна наді мною.
Ту, що люди звуть навесні,
Самотністю я кличу.

Напевно, у кожного в житті буває таке літо, коли ходиш по землі, наче літаєш небом.

Світ
знову
квітами обріс,
у світу
весняний вигляд.
І знову
постає
невирішене питання -
про жінок
і про кохання.

Ти шукаєш чоловіка, який знає відповіді на всі прокляті запитання та зможе сказати тобі: роби це, роби те. А такого звіра у світі не існує.

Літо зовні. Літо всередині.