Не все душі болісно сниться:
Прийшла весна — і небо проясниться.
Коли мені було чотири, двоюрідний брат дав нам на літо собаку. Я її лягнув. Батько сказав, що у нашій родині не прийнято бити тварин ногами. Коли мені було сім, я оплакував смерть моєї золотої рибки. Я дізнався, що батько викинув її в унітаз і змив. Я сказав батькові — іншими, зовсім не такими пристойними словами, — що в нашій сім'ї не прийнято викидати живих істот в унітаз.
Вона знаходилася в тій стадії вічної молодості, заради досягнення якої жінки не шкодують ні часу, ні сили. (Вірніше далеко не всі жінки, а тільки ті, кому пощастило народитися в країнах із високим рівнем життя).
Як добре літнього вечора сидіти на веранді; як легко та спокійно; от якби цей вечір ніколи не кінчався!
Тишу порушувало лише шкворчання — це сонце підсмажувало небеса.
- Який зараз час, містере Гуд?
— Здається, пообідній
— Ні, ні, пора року, сезон?
— Леді осінь опустила свої спідниці на ліси, наближається пора туманів і врожаю.
Годинник! Це вони отруюють і гублять життя, витрушують людину з теплого ліжка, заганяють до школи, а потім у могилу!
І злетів у небо
феєрверк фактів
один одного жахливіший.
І знову,
груди оголюючи зарядами,
пливучи веснами,
пробиваючись у зимі,
армія за армією.
ряд за рядом
заливають милі земель.
Брати в борг — все одно що плисти з каменем на шиї...
Якось я чув думку, що в помірному кліматі має бути шість пір року, а не чотири: літо, осінь, замикання, зима, розмикання, весна.