Мені начхати на принца. Мені начхати на всіх хлопців. Але мені не начхати на тебе. Мені дуже потрібна подруга.

- Я тобі подобаюся?
- Так, подобаєшся, звичайно.
— Ее, як друг?
- Так, як друг.
- Тільки як друг?
- Так. Тобто я про це не думав... Так... А що?
- Та нічого, я просто... Ти мені цікавий, і я хотіла б просто дружити... Ти не заперечуєш?
— Ні … Ти і я… Давай дружитимемо.

— Я допоміг йому позбутися трупа. А для чого ж ще потрібні друзі?

... ми стали розуміти один одного так глибоко, що могли обходитися майже без слів; у наших стосунках панував той лагідний спокій, який приходить на зміну нервовому бажанню утвердити себе, напруженому балаканину, коли дружба швидше поверхнева, хоча здається гарячішою.

- Я захоплений. Такі подвиги за таку скромну нагороду.
- Я не шукаю нагороди.
— А визнання?
- Мої друзі живі - ось і все, що мені потрібно.

І нехай весь світ думає, що ми друзі. Ми знаємо, що між нами твориться...

Знайомих у мене повно, друзів же небагато, а тих, хто дійсно мене знає, ще менше.

Дружба – це коли люди можуть одне одному довіряти.

Я думав, ми друзі навіки. Вічність виявилася набагато коротшою.

Сила нашої любові до друзів часто вимірюється тим, скільки ми зробили для них.