— Давай нікуди не відлітати, Їжачку. Давай назавжди сидіти на нашому ґанку, а взимку — в хаті, а навесні — знову на ґанку, і влітку — також.
— А у нашого ґанку потихеньку відростатимуть крила. І одного разу ми з тобою разом прокинемося високо над землею.
«Це хто там біжить унизу такий темненький?» — Запитаєш ти.
— А поряд ще один?
— Це ми з тобою, — скажу я. "Це наші тіні", — додаси ти.

Скажи мені, хто твій друг, і скажу, хто ти.

— Романенко, швидко неси вазелін!
— Семене, давай залишимося друзями!

Ми не повинні залежати один від одного. Залежність убиває дружбу.

Чому любов змушує робити вибір? Чому вона  не живе поряд із дружбою? Чому обов'язково треба вибирати між шаленим щастям та надійним тилом?

Якщо мій друг дружить з моїм ворогом, то мені не слід водитися з цим другом. Остерігайся цукру, який змішаний з отрутою, стережися мухи, яка сиділа на дохлій змії.

— Не дивись на мене як коп. Друзі не дивляться один на одного , як копи.

Просто є« подруги», які щодня пишуть:«я люблю тебе, кохана», а є ті, які мовчки допомагають тобі, коли ти справді потребуєш цього...

— А хто такий Сенека?
— Дуже розумна людина.
— А він ваш друг?
— На жаль ні.
— Звісно, ​​розумні люди з вами не дружать?

— Він просто друг. І просто підставив мені плече.
— Дивно. Друзі мені теж підставляли плече раніше. Але ніколи настільки, щоб моя мова провалювалась до них у рот.