Я один на цій білій, облямованій садами вулиці. Один – і вільний. Але ця свобода трохи нагадує смерть.

- Нахабний сучий син, так?
– Запитання не за адресою. Моя мама, до речі, мене обожнює.

Успіх … Він народжує ворогів, багато ворогів.

Повіки добрим людям буде погано,
А негідникам — добре.

- Шерлок зняв з мене звинувачення у вбивстві.
— Мені вдалося довести, що в момент вчинення жорстокого потрійного вбивства він в іншій частині міста скоїв крадіжку зі зломом.

Я зовсім звичайна людина і життя прожила звичайну. Мені не поставлять пам'ятника і ім'я моє скоро забудеться... І все ж я пізнав кохання і мені цього достатньо...

Звичайно, з обивательської точки зору, будь-яку книгу і справді читати набагато довше, ніж подивитися по телевізору кіно або перегорнути журнал коміксів. Все-таки читання — це особлива форма життєдіяльності, яка вимагає перебувати в тексті надто довгий час.

Маггі не завжди розуміла деталі і дивувалася, чому редактори завжди дають найкраще місце в газеті всій цій сумній і банальній щоденній метушні. Вона  вагалася між кількома варіантами відповіді: сцени насильства, що відбуваються по сусідству, надзвичайно цікавлять читача, який обожнює обурюватися або лякати себе. Або по-іншому: читачеві приємно думати, що його містечко зовсім не цитадель нудьги, що в ньому відбувається стільки ж, скільки в інших місцях. Або ще: сільський житель з кожним днем ​​все більше усвідомлює, що відчуває всі незручності столичного міста, не маючи можливості скористатися його перевагами. Була в неї й остання гіпотеза, найсумніша — вічний приспів: ні нічого цікавіше чужого нещастя.

Світ - це музика, до якої треба знайти слова!

Чи можна вкрасти щастя? Чи це просто ще один пекельний людський фокус?