Вона зрозуміла все: хтось коханий поїхав назавжди, а це страшно, тяжко до жахіття - проводжати назавжди, це все одно, що ховати живого.

Ну, ти ж знаєш, що таке федеральний уряд: їм аби списати на що-небудь витрати.

Це трохи несподівано, але життя коротке, і я буду стислий. Загалом... Я закохався. І я одружуся.

Я розумний, але не байдужий, люблю, але не емоційний… мабуть, я помер.

— Назвіть найпростіший спосіб вкрасти гаманець.
— Ніж  до горла?
- Дуло в спину?
— Отрута у напій?
- Ви просто жахливі.

…все, що виходить межі випадковості, має сенс.

- Шефе, я все зрозумів. Не треба мене більше принижувати.
— Ти мені мозок літав цілий день, я можу тебе принижувати ще кілька місяців.
— Ви залишаєте мене? Але чому?
— Якщо я почну думати, чому я це зробив, я тебе точно звільню.

Фізично живе, але душею давно померла.

Я не виконую наказів, я лише поблажую до прохань.

Ми починаємо забувати, хто ми такі. Дослідники, першовідкривачі, а не землерийки.