Жайворонки замовкли, і настала оглушлива тиша. Тіффані зовсім не звертала уваги на їх спів, але нічого не може бути голосніше мовчання, що обірвало пісню, яка звучала завжди.

Цей, ваш, жахливий Бог!
Він, як із бараном, впорався зі своїм сином.
На що він перетворить мене?

У полон не здається справжній герой
Цариця з неземною красою.

Зніми свою маску. Покажи своє обличчя. Ти був би такий гарний.

- О, слухай. Може нарешті обійдешся без цього?
- Тобто?
— Я про твій звичай загадково рухати вилицями і піднімати комір нагору. Ти і без цього крутий.
- Я... Я так не роблю!
- Робиш.

Мені спало на думку нове вираження, яке непогано розкриває співвідношення між«класичним» і«романтичним». Класичне називаю я здоровим, а романтичне хворим.

Усі ми вміємо себе заспокоїти.

Якщо когось любиш, його не грішно вбити. А може, навпаки, ще більш грішно?

— Я розмістила фото, де я трохи молодший...
— Наскальний малюнок?

Навіщо все так чудово, ясно у мене в душі і так потворно виходить на папері і взагалі в житті, коли я хочу застосовувати до неї щось із того, що думаю?