Михайло Булгаков. Майстер і Маргарита

Маргарита примружилася на яскравому сонці, згадувала свій сьогоднішній сон, згадувала, як рівно рік, день у день і годину на годину, на цій самій лаві вона  сиділа поруч з ним. І так само, як і тоді, чорна сумочка лежала поруч із нею на лавці. Його не було поряд у цей день, але розмовляла подумки Маргарита Миколаївна все ж таки з ним:«Якщо ти засланий, то чому ж ти не даєш знати про себе? Адже дають люди знати. Ти розлюбив мене? Ні, я чомусь цьому не вірю. Значить, ти був засланий і помер... Тоді, прошу тебе, відпусти мене, дай нарешті мені свободу жити, дихати повітрям". Маргарита Миколаївна сама відповідала собі за нього: Ти вільна... Хіба я тримаю тебе? Потім заперечувала йому:« Ні, що це за відповідь! Ні, ти піди з моєї пам'яті, тоді я стану вільна».

Цитата з книги Майстер і Маргарита, автор Михайло Булгаков