Високо—високо, вище за гори, нижче зірок, над річкою, над ставком, над дорогою летіла Сесі. Невидима, як юні весняні вітри, свіжа, як дихання конюшини на сутінкових луках... Вона ширяла в горлинках, м'яких, як білий горностай, відпочивала в деревах і жила в квітах, відлітаючи з пелюстками від найлегшого подиху. Вона сиділа в прохолодній, як м'ята, лимонно—зеленій поряд із блискучою калюжею. Вона бігла в кудлатому псі і голосно гавкала, щоб почути, як між коморами вдалині метається луна. Вона жила в ніжній квітневій траві, у чистій, як сльоза, волозі, яка випаровувалась із пахнучого мускусом грунту.
Відвідувачі, які знаходяться у групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.