Ганс Рот. Пекло східного фронту. Щоденник німецького солдата, що наставав на південь від прип'ятських боліт

Ми пробираємося до перших будинків Бабичів під вогнем російських, що міцно засіли на позиціях. Прокляті мінометні міни вибухають одна за одною праворуч від нас та над нами. Скрізь це виття, свист — огидний, мерзенний звук уламків мін. З перекошеними від страху обличчями ми стрибаємо у траншеї росіян. Їхні зміцнення молотять протитанковими снарядами. [...] розгромлено цілу радянську дивізію. Вулиця всіяна тілами вбитих та поранених солдатів. Але й наші втрати значні. І втомилися ми так, що ледве волочимо ноги. Але, забувши від втоми, перебудовуємось і продовжуємо наступати, не зустрічаючи опору ворога, на село Локачі. Нас явно не чекаю в гості — ми зустрінемо лютим кулеметним вогнем. Прокляті снайпери! За допомогою ручних гранат ми очищуємо будинок за будинком від червоноармійців, що в них засіли. Ці фанатики нещадно поливають нас вогнем з-під дахів, що обвалилися, які стають для них могилами. [...] Через годину село вже палає. як сірник.
Мимоволі запитуєш себе, бачачи все це: а скільки ж постраждало ні в чому не винних людей із місцевих мешканців? Страшна думка! Мабуть, не один я думаю про це, тому що наші солдати на повну силу одурманюють себе шнапсом.

Цитата з книги Пекло східного фронту. Щоденник німецького солдата, що наставав на південь від прип'ятських боліт, автор Ганс Рот