Серед найглибших наукових умів навряд чи знайдеш людину, позбавлену свого особливого релігійного почуття. Проте це відчуття відрізняється від релігії профана. Для останнього Бог – істота, на чию прихильність він сподівається і чиєї кари бояться, сублімація почуття, подібного до любові дитини до батька – істоти, з якою вона певною мірою в спорідненості, – нехай навіть це почуття сильно забарвлене благоговінням. Але вчений одержимий почуттям всесвітньої причинності. Майбутнє для нього до останньої дрібниці так само точно і неминуче, як і минуле. У моралі немає нічого божественного, це виключно людський винахід. Релігійне почуття вченого набуває форми захоплення і захоплення гармонією законів природи: адже за ними стоїть розум, порівняно з величчю якого будь-які систематичні роздуми та дії людської істоти – лише невиразне відображення.