Оскар Уайльд

"Любов, що таїть своє ім'я" - це в нашому столітті така ж велична прихильність старшого чоловіка до молодшого, яку Йонатан відчував до Давида, яку Платон поклав в основу своєї філософії, яку ми знаходимо в сонетах Мікеланджело і Шекспіра. Це все та ж глибока духовна пристрасть, яка відрізняється чистотою та досконалістю. Нею продиктовані, нею наповнені як великі твори, подібні до сонетів Шекспіра і Мікеланджело, так і мої два листи, які були вам прочитані. У нашому столітті це кохання розуміють хибно, настільки хибно, що воістину вона  тепер змушена таїти своє ім'я. Саме вона, це кохання, привело мене туди, де я зараз. Вона  світла, вона  прекрасна, шляхетністю своїм вона  перевершує всі інші форми людської прихильності. У ній немає  нічого протиприродного. Вона  розумна, і знову і знову вона  розгорається між старшими і молодшими чоловіками, з яких старший володіє розвиненим розумом, а молодший переповнений радістю, очікуванням і чарами життя, що лежать попереду. Так і має бути, але світ цього не розуміє. Світ знущається з цієї прихильності і часом ставить за неї людину до ганебного стовпа.