Андрій Білий. Петербург

-... Я ось вам кажу, сперечаюся з вами - не з вами я сперечаюся, а з собою, тільки з собою. Адже співрозмовник для мене нічого не означає: я вмію говорити зі стінами, з тумбами, з досконалими ідіотами. Я чужих думок не слухаю: тобто чую я тільки те, що стосується мене, мого. Я борюся, Миколо Аполлоновичу: самота на мене нападає: я годинами, днями, тижнями сиджу у себе на горищі і курю. Тоді мені починає здаватися, що все не те. Чи знаєте ви цей стан?
- Не можу ясно уявити. Чув, що це від серця. Ось побачивши простір, коли немає  навколо нічого… Це зрозуміліше мені.
– Ну, а я – ні: так ось, сидиш собі і кажеш, чому я – я: і здається, що не я… І знаєте, стіл це стоїть собі переді мною. І чорт його знає, що він таке; та столик – не столик. І ось кажеш собі: чорт знає що зі мною зробило життя. І хочеться, щоб я стало я…

Цитата з книги Петербург, автор Андрій Білий