2+1. Семюель

У дитинстві батько казав мені:«Кому віданий страх, той дозволяє страху керувати собою». Він казав, що страх подібний до тварини, йому можна дозволити заволодіти тобою або вбити. Я не завжди розумів свого тата, але того дня зрозумів: він хоче, щоб я став чоловіком.

Є більш тяжкі випробування, ніж стрибок з урвища дев'ять років. Коли Глорія увійшла в моє життя, я знайшов у собі мужність стрибнути. Вона  навчила мене радіти життюі не боятися смерті. І ті двадцять євро за таксі стали золотим ключиком на моє щастя. Не буває ідеальних батьків, але ми всі намагаємось, фантазуємо, хто як може. Зараз, коли я дивлюся на Глорію, чую її сміх, я забуваю про все на світі. Важливо тільки справжнє, тільки зараз. Воно наповнює мене немов музика. І це справжнє того варте. Незважаючи на те, що життя наділило нас недоліком, слабкістю, болем, ось тут, біля серця. Лікарі не можуть пояснити виникнення. Воно є. Прогресує. Попереду невідомість. Таке життя. І одного разу Глорія просто не прокинеться вранці. Лікарі не помилилися. Глорія пішла за кілька тижнів після цих щасливих моментів.
Батько вчив мене приймати страх, а дочка - приймати життя. Іноді здається, що невдач немає  кінця. Поруч із Глорією кожна секунда мого життя була наповнена святом і тепер кожну мить з моєю дочкою назавжди залишиться в мені. Глорія зі мною. Поруч. Завжди. І назавжди. І завтра все повториться.