Костянтин Дмитрович Бальмонт

Як піна морська, на мить виникаючи,
Загине, виблискуючи, розтане дощем, -
Ми, діти миті, живемо для прагнення,
І в морі забуття могилу знайдемо. Навіщо щогодини, марно хвилюючись,
Прагнемо ми пристрасно до обманної мрії?
Навіщо ми ридаємо, ковзаємо і блищаємо,
І знову пропадаємо в німі порожнечі? О, життя хвилювання! Блаженство, мука!
Сум і сумнів! Як шкода мені вас!
Бігти б мені вічно, дихати нескінченно,
Світитися безтурботно опівдні!