Джонатан Сафран Фоєр. Повна ілюмінація

До вечора він досягав бажаного: він був один в океані свого горя, один у вирі своєї безцільної провини, один, навіть у своїй самоті. Я не сумую, — знову і знову повторював він. - Я не сумую. Наче сподівався одного разу переконати себе в цьому. Або обдурити. Або переконати інших — єдине, що гірше за саму суму, — це коли ти не можеш приховати її від інших. Я не сумую. Я не сумую. Адже життя його, подібно до порожньої білої кімнати, було сповнене необмеженими можливостями для щастя. Коли він засинав, серце згорталося в ногах його ліжка, наче домашнє звірятко, що живе само по собі. Але на ранок воно знову опинялося в клітці, за ґратами ребер, трохи тяжке, ослабле, але, як і раніше, працює без збоїв.

Цитата з книги Повна ілюмінація, автор Джонатан Сафран Фоєр