Тоніно Бенаквіста. Малавіта

Ну, все, годі! — збунтувалася вона, витираючи розпухле від сліз обличчя ; до чого брати на себе обітницю, якої вона  не дотримуватиметься? Найвитонченіший і, зрештою, найрозумніший вихід — покінчити з усім, і якнайшвидше. Вона  кинулася до вікна, що виходить у сад, подивилася вниз і зрозуміла, що, якщо зістрибне з даху, залишиться живим, але буде калікою. Покінчити — так, але напевно, з розмахом, запросити якнайбільше глядачів на жертвопринесення власного життя, отримати, нарешті, публіку, яка вже не забуде, як виглядала дівчинка, що ступила в повітряну прірву, щоб накласти на себе руки.
По зрілому роздумі вона  обрала ідеальний день для смерті: перший день літа — все місто буде біля її ніг на площі Ліберасьйон, що за реванш! З'явитися на вершині башти церкви і кинутися в порожнечу. Політ ангела. Її роздроблене тіло знайдуть біля порталу, кілька крапель крові стікуть з рота і застигнуть на білому платті, - дивовижна картина. До речі, чому церква? Навіщо заважати сюди Бога? Що Він зробив, щоб заслужити таку жертву? Померти в Його домі – значить, надати Йому надто багато честі. Втім, Бога немає, Доводиться визнати очевидне. Або Сам став жертвою закону Петера, Він досяг свого порога неповноцінності щодо долі Бел. Вона  заплющила очі, уявивши собі площу Ліберасьйон і навколишні будівлі, але ніщо не здавалося їй досить високим. Хіба що… колесо огляду?

Цитата з книги Малавіта, автор Тоніно Бенаквіста