Не можу зрозуміти, чому моя рука — це не гілка бузку.

Гаррі, уявіть собі дівчину років сімнадцяти, з ніжним, як квітка, обличчям, з голівкою гречанки, обвитої темними косами. Очі – сині озера пристрасті, губи – пелюстки троянд.

Людей не можна розкладати по поличках, як пошту при сортуванні — повія, домогосподарка, свята. Ми такі неоднозначні. Страхи, бажання, думки та ситуації постійно змінюють нас, ми текучи, як вода.

Я пройшов через деякі жахливі речі у своєму житті, частина з яких дійсно мала місце.

Звуки мишачої метушні завжди будуть голосніші за розсудливість.

Не можна забувати, деякі книги погано написані. Але іноді вони бувають ще й погано прочитані, і про це також не можна забувати.

Війна робить людей атеїстами або вірними. Третього не дано. Війна робить людей добрими чи поганими. Третього не дано. Війна взагалі не терпить півтонів та напівнатяків. Вона  ненавидить тебе всією душею і не вимагає до себе поблажливого ставлення. Вона  нелюдсько сильний противник.

Ми народжені для страждань. Ні, важка доля. Невже все вирішено? Передбачення — це не доля, ми вільні обирати свої шляхи, і водночас доля стверджує, що ми не вільні у цьому. І якщо доля існує, чи є у нас вибір?

Жодна людина не йде в бій для того, щоб її вбили.

Історія показує, що у релігіях ми прогресуємо, а регресуємо. Це, втім, не має значення: як би там не було, обов'язково з'явиться новий бог  і нова релігія. Вони будуть представлені людству і прийняті їм під тиском єдиних аргументів, за допомогою яких вдавалося переконати якийсь народ прийняти християнство чи будь—яку іншу релігію, якщо вона  не була релігією їхніх батьків: священне писання, меч, вогонь і сокира.