— Оборотні не переносять срібло. Тому ми швидко витягуємо з них кулі, щоб вони не померли під час допиту.
- А що відбувається потім?
- Засовуємо ці кулі назад.

— А якщо вас ударять?
- Я не буду відповідати.
— Зрозуміло, у нас переважно жінки працюють. А якщо раптом...
— У вас бувають бійки між жінками?
- Ні! Просто ви чоловік! Мені треба розуміти, чи можу я вам довіряти.
— До чого тут моя стать? Я взагалі до того кабінету зайшов?

Це і є життя. Низка кімнат: у них ми зустрічаємо людей, і всі вони формують наше життя.

Гучним сміхом не приховаєш дикого болю.

Ранок був тихий, місто, оповите темрявою, мирно ніжилося в ліжку.
Настало літо, і вітер був літній — тепле дихання світу, повільне і ліниве. Варто лише встати, висунутися у віконце, і одразу зрозумієш: ось воно починається, справжня свобода і життя, ось воно, перший ранок літа.

Якщо не брати до уваги той факт, що у мене немає  ні друзів, ні дівчини, я приклад для наслідування!

Іноді ми розплющували очі і раділи тому, що були так близько, так поряд. І так сильно разом.

Є в нашому житті речі, проти яких ми безсилі.

— Вам не відмовиш у почутті гумору, яке зараз допомагає знизити градус Вашого особистого страждання. Ви нещодавно вийшли заміж за чоловіка на вигляд гідної довіри, який Вас покинув заради нестерпного компаньйона з сумнівною мораллю. Ваш прихід сюди свідчить, що ще не все втрачено і примирення можливе.
- Господи, Холмсе.
— Все, зрозуміло, я зрозумів завдяки вашим духам.
— До чого тут парфуми?
— Ну, для мене це інформація, а Вам несуть загрозу.
- З чого це?
— З того, що я їх дізнався, а ви ні.

Машини не коні – у них немає  серця, з ними не поговориш.